Історія селища Коцюбинське.
Великі простори між Карпатськими та Уральськими горами, особливо Подніпров'я, відзначалися
м'яким теплим кліматом, великими рівнинами, густо вкритими травами і лісами,
багатим тваринним світом, різноманітними природними ресурсами, вигідним
географічним положенням. Тому здавна вони були заселені різними
народами, в тому числі, і предками українців — східними слов'янами. Тут
утворилася перша в історії українського народу держава — Київська Русь, до
складу якої входили і землі Ірпінщини.
Наші предки протягом багатьох віків мужньо відбивали напади печенігів, половців, монголо-татарських
племен, турецьких, німецьких та інших загарбників і
поневолювачів. Після розпаду
Київської Русі наш край входив до складу Галицько-Волинської держави, Польщі і
Литви. Завдяки героїзму наших предків у роки Визвольної війни 1648—1660
рр. під проводом Б. Хмельницького і його послідовників Україна, а з нею і наш
край, були приєднані до Московської держави.
Після реформ другої половини 19-го століття значно швидшими
темпами, ніж раніше, починає розвиватися промисловість і сільське господарство.
Поштовхом до їх розвитку стало будівництво залізниць, які зв'язали
Південно-Західний край, і ,зокрема, Київ,
з великими містами Російської Імперії та півдня України.
Селище Коцюбинське, як населений пункт виникло в 1900 році.
В той час воно носило назву хутір Берковець. На хуторі був один двір, в якому
проживало дві сім'ї лісових сторожів. Вони мали дві десятини (1,1га) землі.
Хутір належав Києво-Подільському управлінню державного майна. Одна з легенд про
походження назви хутора розповідає, що назва «Берковець» походить від слова «бірка» — дерев'яна посудина, в якій
зберігали мед диких бджіл. Інший переказ вказує на те, що стара назва поселення
походить від прізвища першого поселенця.
Ще одна версія про назву селища виходить з відомостей про
те, що задовго до скасування кріпосного права в лісах під Києвом переховувалися
біглі кріпаки, які жили в землянках і куренях. Звідси, можливо, пішла назва
«Бігличі», яка згодом трансформувалася у «Біличі». Відомо також, що раніше в
лісах навколо Києва було багато білок. Невиключена можливість, що саме цей факт
послужив приводом для назви нашого селища «Біличі». Не випадково на сучасному
гербі нашого селища зображена білка, яка тримає в лапах соснову шишку.
У 1897 році розпочалося будівництво залізниці Київ - Ковель,
яке завершилося в 1903 році. Одночасно навколо неї почалося будівництво селищ,
сіл і полустанків. В 1903 році поблизу хутора Берковець був побудований залізничний
полустанок, згодом перебудований на станцію Біличі. За 5 км від станції було
розташоване село Біличі, яке виникло ще в 12-му ст. Тому можна вважати, що
назва нової станції походить від назви цього села. Тепер воно знаходиться в
межах Києво-Святошинського району столиці України.
Тут же, поблизу станції, була побудована шпалорізка, на якій
виготовляли і покривали креналіном шпали для залізниці, використовуючи
місцевий матеріал. Тепер на тому місці розташована меблева фабрика.Першими жителями хутора були німці —Гібнер, Вернер, Віцке, Рац, Шульц.
Вони оселилися в районі сучасного Гуманітарного ліцею. Згодом в районі
нинішніх вулиць Фрунзе, 8-го Березня, Артема, оселились сім'ї українців — Рог,
Маслюк, Ігнатенко, Фузик, Дратований, Старовойт, Утка.