Пригадується крилата фраза: Історія має здатність повторюватися – спочатку, як трагедія, а потім, як фарс. Минуло 6 років від початку «Помаранчевої революції» – і нині люди знову заполонили Майдан. Починаючи з 2006-го з кожним наступним роком все дужче зростало розчарування «Помаранчевою революцією», все менше охочих було відзначати її річницю. А от сьогодні зранку, що називається, повалило – тисячі люду на Хрещатик, знайомі намети, походи на Банкову і т. ін.

Фото з сайту «Майдан»

 

Поки що все відбувається начебто під фішкою невдоволення підприємцями прийняттям нового Податкового кодексу. Але це тільки привід вивести людей на вулицю – причина, як завжди криється значно глибше. Це невдоволення економічною скрутою в країні. Простіше кажучи, у торгівців упали виторги, покупців мало, вільного часу багато – тож чом би не помітингувати на майданах?!

 

Здравомислячих людей, м’яко кажучи, «терзают смутние сомненья», що нинішня акція відбувається незалежно від політики й політиків. Тим більше, що на сцені Майдану з’являються відомі ще з трибуни-2004 персонажі. Ті, яких хлібом не годуй – дай тільки покерувати масою, або ж чи не на тваринному рівні відчути єднання з велетенською біомасою.

Навряд чи забули підприємці, що нині прийшли на Майдан торішні податкові викрутаси за часів прем’єрства Ю.Тимошенко, коли урядовою постановою заднім числом ввели збір до Пенсійного фонду, фактично вдвічі збільшивши податок приватним підприємцям. Тоді вже почали масово згортати свій бізнес, або ж переводити його «у тінь». Згодом це рішення відмінили, бо ж готувалася прем’єрка до президентських виборів. Не допомогло. Тепер ВОНА вже не маючи змоги сама оподатковувати – по-іншому використовує підприємців.

Пригадується, ще тоді у 2004-му рушійною силою революції вибрали дрібних та середніх підприємців. Від попередніх політичних акцій, переважна більшість яких пройшла під гаслом «Україна без Кучми», осінь 2004-го відрізнялася кількісним та якісним складом учасників. З початку 2000-го основу протестних акцій складати нарвані безробітні та невдоволені своїм статусом політичні та громадські діячі різного штибу й калібру. Здавалося, ці напів романтики, напів фанатики ладні були померти кожної миті за умови, якщо обов’язково «пропишуться» героями в історії України.

Восени 2004-го на помаранчевий Майдан вже масово вийшли комерсанти й підприємці. Відстоявши на мітингу, вони статечно йшли в кафе вечеряти, прораховуючи, які в перспективі дивіденди їм принесе мітингування. Тоді посадивши українську економіку на «доларову дієту» (кажуть, що революцію фінансував Захід – ні, навпаки, він перекрив нам валютний «вентиль») вдалося поступово вивести на Майдан весь бізнес. Спочатку помаранчеві стрічки чіпляли на «Жигулях» і «Москвичах», а потім вже, під завісу масового дійства названого «Помаранчевою революцією», на вулицях з’явилися прикрашені помаранчем коштовні «Мерседеси» й «Лексуси». Всі разом вони, «Запорожці» і «Джипи», дружнім сигналом своїй автомобільних фанфар на початку 2005-го увінчали перемогу «помаранчевої» влади.

Фото з сайту «Майдан»

Але цього разу подібне не повториться. З тієї простої причини, що нинішня влада добре знає вразливі місця й зуміє натиснути на їх тим, хто їздить на авто престижності вище середньої. Якщо такі діячі спробують «вирулити» на Майдан, то саме вони першими на собі відчують, як це «багаті поділяться з бідними».

Втім, навіть така перспектива сьогоднішнього Майдану зовсім не означає, що на нього люди вийшли даремно. Чули прислів’я: на те й щука в річці, щоб карась не дрімав. Так от, його доречно перефразувати: на те й Майдан, щоб влада не дрімала. Подібні виплески емоцій народного невдоволення виникатимуть доки люди не відчують на собі економічного зростання. Доки не вдасться подолати безробіття для переважної більшості людей, що можуть і хочуть працювати – тоді без роботи залишаться тільки майданівські «масовікі-затєйнікі».

Бо ж начебто вже всім і давно відомо, що революції задумують – романтики, здійснюють – фанатики, а їхніми плодами користуються – пройдисвіти. Але ж існує й така форма сприйняття: війна – дурня, головне – маневри. Також всі знають, що людина народжується, живе і в підсумку завжди помирає. Але ж це не означає, що треба припинити народжувати…

Загалом, окрім усього іншого революції – це гарна нагода швидкої зміни персоналій у владних кріслах. Одні стрімко випадають з них, інші – так само там опиняються. Особливо бажаною така ротація видається, якщо влада тривалий час сама добровільно не бажає пускати «свіжу кров», або ж не спроможна адекватно добрати й розставити на свої місця виконавців у різних галузях своєї діяльності. Простіше кажучи, брак професіоналізму влади автоматично породжує підґрунтя для появи й діяльності «професійних революціонерів».

Пригадується, у нас в Ірпені також був Майдан у лютому 2005-го. Тоді народ почавши розчаровуватися в «помаранчевих» обіцянках «завтра прокинутися вже в іншій країні», попервах всю невдоволеність вирішив вилити на місцеву владу.

Щоправда, організатори «Ірпінського майдану» не вгадали з погодою. Проголосивши намір стояти до «переможного закінчення», насправді промерзли перед виконкомом близько трьох тижнів, а потім, коли згорнули «безстрокову» акцію, настало різке потепління.

Втім, в історії вони все одно залишилися, ще раз довівши істину, що вона має здатність повторюватися…