Я несу свою пісню людям, даруючи радість і добро

Василь Сухомлинський писав: "Величезна виховна сила школи народжується там, де в людини, перед якою тільки відкривається життя, є улюблений учитель"…
Багато в кого з учнів нашого ліцею улюбленим вчителем стала викладач музики Ярова Любов Іванівна. Вона не лише прекрасний і досвідчений педагог, а ще й талановита особистість. Справа в тому, що Любов Іванівна – талановитий вокальний виконавець, співачка, яку знають і люблять в нашому селищі. Жодне свято в Коцюбинському не проходить без участі нашої викладачки музики. Її спів завжди є прикрасою всіх концертів місцевих творчих колективів.
Недавно наше селище відзначало власний день народження. На імпровізованій сцені біля Будинку культури відбувся великий концерт. На ньому виступало чимало місцевих таланів, і співаків і танцюристів, і музикантів. Але найбільше оплесків і овацій зібрали виступи Любові Ярової, нашої улюбленої вчительки, яка виконувала українські народні пісні. Під час невеликої концертної паузи мені вдалось поспілкуватись з нашою артисткою.
- Любов Іванівна, скажіть, як так сталось, що ви почали співати, займатись музикою?
- Музика – моє захоплення з дитинства, якому я присвятила все своє життя. Вже майже 20 років я працюю в школі викладачем музики. Чи мріяла я ним бути, зараз вже важко згадати, але я завжди хотіла працювати з дітьми. У мене все відбулось так, як я і планувала, після закінчення педагогічного інституту, потрапила працювати до школи і вже два десятки років я не зраджую професії педагога. Чи мріяла тоді про сольну кар’єру – так, але все склалось по-іншому і я не шкодую.
- Напевно у Вашій родині музиці і співу приділяли багато уваги, що і для Вас вони стали не лише як хобі?
- Я з дитинства була «оточена» піснею. Співали всі, і мати і бабуся, навіть прадід мій, якому було 92 роки, він тоді вже втратив пам'ять але співав пісні на чотирнадцять куплетів в три голоси зі своїми дочками, одна з яких була моєю бабусею. Пісня, спів - він передається від покоління до покоління. Я від матері й батька маю такий талант до співу. Але його я хочу передати дітям. Я дуже люблю, коли співають діти, таких я шукаю і займаюсь з ними, намагаючись розкрити юні таланти. Зараз мало таких дітей, які гарно співають. Раніше, ще десяток років тому бувало, що пів класу співало добре, а зараз так: якщо одна-дві дитини співають - то це добре. Думаю причина в тому, що популярними у молоді зараз є не дуже мелодійні музичні стилі, наприклад такі як реп, де дуже мало від пісні і музики.
- Любов Іванівно, скажіть, чи намагались Ви порахувати скільки пісень знаєте і яким віддаєте перевагу? Який репертуар Вам більше до вподоби?
- Ви знаєте, це певно українські пісні в естрадній обробці. Ви щойно чули пісню «Але ж я тебе любила» - це одна з моїх улюблених. Мені подобаються пісні, які живуть вже досить давно, але сьогодні, завдяки сучасним аранжуванням вони залишаються популярними і улюбленими народом. В мене є багато пісень, які я назвала б найулюбленішими. Це: «Місяць на небі…», яку я співаю на два глоси з партнером, «Ніч яка місячна», дуже подобаються співочі протяжні народні пісні. Я співаю завжди. Дома – співаю, пораюсь по господарству – співаю, на роботі – теж, звісно, співаю (посміхається). Я навіть коли йду кудись, то теж щось про себе наспівую, мені навіть мої учні кажуть, що я йду і співаю (посміхається), одного разу діти кажуть: «Любов Іванівна, ми йшли за вами слідом, і ви щось співали». З піснею я завжди. Дуже мені подобається і сучасна українська естрада: Наталя Могилевська, Ані Лорак, Руслана, Тіна Кароль. Деякі пісні цих виконавиць, наприклад «Місяць», які можна віднести до фольклорного жанру, мені дуже до душі.
- Але крім власної вокальної кар’єри Ви ще й керівник музичних колективів?
- Так, я керую творчим шкільним пісенним ансамблем «Ліцей», де займаються учні нашого Коцюбинського ліцею, і займаюсь з дорослим ансамблем пісні «Барви». Ансамбль, знаний і шанований не лише в нашому селищі, а й по всій Київщині.
- А коли Ви розпочали власну «сольну» кар’єру ?
- Коли я ходила до дитячого дитсадка, вихователі помітили співочу п’ятирічну дівчинку, і завжди давали їй співати головні музичні партії на урочистих ранках, так і розпочалась моя «сольна» кар’єра. Я тоді найголосніше співала,знала всі пісні і дуже хотіла стати артисткою, але на велику сцену все – таки піднятись мені не судилося, але я не шкодую. Пісня у моєму житті – це саме життя. Я щаслива, що працюю з дітьми і музикою. Подібні виступи, як сьогодні на святі, коли доводиться співати перед своїми учнями, перед їх батьками, перед знайомими і сусідами, для мене – це найбільша сцена. Перед кожним своїм виступом, я звісно хвилююсь, але виходжу і несу свою пісню людям, даруючи їм зі сцени радість і добро.
- Творчих успіхів Вам.

Бесіду вела Анастасія ВОЛОШИНА.

Адміністрація вдячна даному автору,
приємно отримувати матеріал від населення.