Одна людина розповідала мені, що найдавнішими жителями нашого краю є Корченки і Забарили. Першопоселенцям довелося викорчовувати ліс. От вони й отримали прізвище Корченок. А тих, хто переселився пізніше, і забарився, назвали Забарилами. Однак відома у Приірпінні громадська і політична діячка Бучі Людмила Забарило стверджує, що до виникнення цих прізвищ на нашій землі існувало село Яблунька. Дійсно, Яблунька згадується у документах ще у 1630 році. Нині це частина Бучі. Лісів тут було багато. І тих, хто займався їх корчуванням назвали Корченками. Людмила Яківна розповідає, що у їхній сім'ї зберігся переказ про походження родового прізвища. Предки Забарил займалися риболовлею. Тоді річки Ірпінь і Буча були повноводними і багатими на рибу. Якось поміщик послав одного рибалку з якимось дорученням, відстань була невеликою, і пан сподівався, що посланець швидко повернеться.

Але той не квапився. Поміщик нервово крокував світлицею, періодично повторюючи: "Де ж це той Іван? Де він забарився?" Коли селянин нарешті повернувся, то його розпочали називати так: "Це той, хто забарився, забарило". Згодом прізвисько перетворилося на прізвище. Нині Забарил багато. Це прізвище неодноразово зустрічається у списку бучанців і гостомельців, які загинули у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами. А ім'я, мабуть, найславетнішого Забарила до цього часу замовчувалося. Це — борець за незалежну Україну, полковник Армії УНР Павло Забарило з Яблуньки.
Одні з найдавніших прізвищ наших краян зафіксовані у реєстрі козаків Гостомельської сотні Київського полку 1649 року. Тут записано поширені українські прізвища. Походження багатьох із них визначити нескладно. Ткач, Шевченко свідчать про фах предків — носіїв цих прізвищ. Омеляненко, Петренко, Юрченко походять від імен Омелян, Петро, Юрій. Закінчення "енко" означає, що перші носії цих прізвищ були синами батьків з такими іменами.

Людські іменазмінюються, старіють і не рідко відмирають.У реєстрі Гостомельської сотні згадуєтьсякозак Ярмоленко. Далеко не кожна людина здогадається, що це прізвище походить від імені Ярмола. Був у Гостомелі і козак Місько(напевне, Мишко) Римаренко. Очевидно, до його нащадків належать нині, на жаль, уже покійні брати Римаренки з Гостомеля —поет, журналіст, головний редактор газети "Зірка" Петро і художник Валентин. Як вважають, це прізвище походить від слова, що примандрувало до нас із Німеччини. Ремінь німецькою мовою "рімен". А того, хто виготовляє щось із шкіри, німці називають "рімер". Поляки запозичили цю назву, перетворили її на "римаж" і стали так називати всіх, хто виготовляв кінську збрую. В українській мові це слово змінилося на "римар", а згодом на "лимар". Так само, як слово "рицар" на "лицар". Проте, подекуди збереглося слово "римар". Хтось колись із синів ремісника римаря започаткував прізвище козацького роду Римаренків.Словом, прізвище — це одне із джерел історичних знань.