Суть цієї технології дуже яскраво розкривається на прикладі щурів. Ці тварини в першу чергу відомі своєю неймовірною здатністю до виживання у різних умовах. Основа такої живучості – у їхній соціальній згуртованості. Щури неймовірно соціальні тварини. Вони разом ходять «на діло», допомагають одне одному, захищають, якщо є можливість, забирають з собою поранених. Щури відчувають себе єдиним організмом і поводяться як єдиний організм. Вони швидко обмінюються інформацією, швидко попереджають про небезпеку, передають навички захисту. У такій поведінці немає індивідуальної вигоди. Захисний механізм має моральну природу. 



Один з найефективніших способів боротьби зі щурами заснований на руйнуванні захисту. Оскільки захист має основою моральність, спосіб протидії заснований на руйнуванні моральності. Усім не можна зламати моральність. Можна зламати одному-другому, і то не відразу. Ламають поступово. Для цього створюють умови, коли раціональна логіка набуває вирішального значення. Головне, змусити вчинити перший крок – дію, що раніше була абсолютним табу.

Робиться це таким чином. Перший етап зламу – беруть великого і сильного щура, довго морять його голодом, а потім кидають до нього у клітку тільки що убитого щура. Після деяких роздумів він пожирає свого мертвого побратима. Раціональна логіка підказує: це вже не побратим, це їжа. Йому все одно, а мені вижити треба. Значить, їсти потрібно.

Другий раз планка аморальності піднімається вище. У клітку кидають ледве живу тварину. Нова «їжа» хоч і майже мертва, але все таки жива. І знову раціональна логіка підказує рішення. Він все одно помре, а мені треба жити. І щур знову їсть собі подібного, тепер уже практично живого.

Третій раз у клітку кидають цілком живу й здорову «їжу», слабке щуреня. У сильного щура знову включається алгоритм раціональної логіки. Їсти все одно нічого, говорить вона собі. Що толку, якщо ми обоє загинемо? Нехай виживе найсильніший. І найсильніший виживає. 



Зверніть увагу, у щура на ухвалення рішення з кожним разом йшло все менше часу. При цьому рівень аморальності кожного нового пожирання ставав дедалі більшим. Через деякий час щур взагалі не думав. Він ставився до своїх братів по крові, як до їжі. Тільки-но йому підкидали в клітку наступного щура, він одразу ж накидався на нього й з’їдав. З моменту, коли він взагалі не думав, їсти чи не їсти, його мораль була зломлена. Потім виплеканого в клітці канібала випускали назад у щуряче суспільство, звідки свого часу забрали. Це вже був не той щур. Це вже була істота без ознак моральності. У своїх вчинках він керувалася тільки логікою егоїзму. Але оточення не знало цього. Щури приймали його за свою і повністю довіряли.

Дуже швидко істота, зовні схожа на щура, приходила до думки: навіщо десь шукати їжу, якщо вона поряд – тепла і свіжа?! Раціональна логіка визначала характер дії. Щуроїд вибирав нічого непідозрюючу жертву і пожирав її.

Дуже скоро він приходив до висновку, що найоптимальніший варіант – не відкрито нападати і пожирати, а робити це таємно від суспільства. Наступного разу, під тим чи іншим приводом, цей щур заманював свою жертву в потаємне місце і там пожирав.

Коли у щурячого співтовариства не залишалося сумнівів, що серед них завівся «вовк в овечій шкурі», щури йшли з цього місця. Причому, йшли у ста випадках із ста. Тварини немов боялися отруїтися флюїдами трансформованого щура. Вони боялися стати такими ж. Інстинктивно відчували: якщо їхня свідомість вбере нові установки – виникне суспільство без гальм, суспільство зрадників, спільнота споживачів. Атмосфера аморальності зруйнує механізм соціального захисту і загинуть усі.

 

 

Напрошується питання: чому щуряче співтовариство йшло, чому не могло знищити «короля»? У такій поведінці теж є глибокий сенс. Колективний розум, який у даному випадку можна вважати інстинктом, прораховував, що в його ліквідації братимуть участь найсильніші особини – еліта суспільства. Хто знає, що з ними станеться після того, як вони уп’ються зубами в живу плоть аморального побратима. Чи самі не заразяться його порочністю?

Навіть щури не хочуть жити в громадянському суспільстві, заснованому на постійній війні одне з одним, яка роздирає єдине на множинне. Щури розумніші за людей. Справедливо побоюючись, що раціональною логікою егоїзму заразиться щуряча еліта, вони йдуть в інше місце.

Якщо пофантазувати і уявити, що суспільство не покинуло аморального побратима, а залишилося з ним жити, легко допустити, що він заразив би своєю раціональною логікою еліту. Придумав би, як це зробити поетапно і непомітно, у повній відповідності з логікою. Замість одного «щурячого короля» з’явилася б ціла каста таких «мутантів». Не маючи принципів, вони швидко перемогли б традиційну еліту. Далі знайшли б спосіб надати новому порядку статус справедливості і законності. Якщо зовсім «відпустити віжки» фантазії, логіка приводить нас до утворення демократичного суспільства. Члени нового суспільства самі вибирали б собі тих, хто живитиметься цим самим суспільством.

Щурів рятує від такої трансформації відсутність свободи в людському розумінні. Відсутність такого потужного інтелекту, як у людини. Вони керуються інстинктом. Інстинкт визначає головною цінністю суспільства не їжу і навіть не життя окремого щура, а моральність. Це фундамент, на якому побудована будь-яка соціальна конструкція. Заради її цілісності вони йдуть від джерела зарази. Зберігаючи фундамент, щури зберігають себе єдиним суспільством з традиційною шкалою цінностей, у результаті зберігаючись як вид.

У людського суспільства немає такого інстинкту. Але воно теж засноване на моральності. Руйнування людського суспільства здійснюється за технологією «щурячого короля». Увесь удар сконцентрований на руйнуванні моральності. Усіма способами винищується поняття «свій».

Споживацька спільнота вчить: своїх в природі немає. Усі чужі, усе – потенційна їжа. Найоптимальніша їжа ті, хто знаходиться поруч і вважають себе твоїм близьким. І не підозрюють, що ти насправді «щурячий король». Він тобі довіряє, а ти його… пожираєш.

Таких «щурячих королів» у сучасному суспільстві стає все більше. Це найстрашніші хижаки. Вони об'єднуються в угрупування, розглядаючи братів по крові як бидло (їжу). Відкривши «істину», що своє щастя можна побудувати на чужому нещасті, спочатку вони діяли в лоб – «пожирали» народ відкрито. Потім зметикували, що найоптимальніший варіант – пожирати під завісою красивих слів та пишних гасел.

З екранів полилися потоки обіцянок і пишномовних фраз про свободу і рівність. Спочатку «королі» не збиралися виконувати обіцяне. Для них це був лише засіб принадити «їжу». Вони рвалися на ключові вузли суспільства, щоб під покривом красивих слів жерти своїх. З кожним роком вони набиралися сил, ставали сильнішими, верткішими і небезпечнішими. Головна їхня загроза – вони зовні не відрізняються від здорових членів суспільства. Вони навчилися так маскуватися, що виглядають краще за своїх чесних побратимів. Проте, якщо не слова слухати, а на справи дивитися – нескладно розгледіти сутність цих істот.

Уся потужність їхнього розуму і волі зосереджена у вузькому егоїстичному секторі. Вони розучилися думати в категоріях суспільства і держави. Вони думають тільки про себе і свій виводок. Вони живляться своїми побратимами точно так, як і той щуроїд. Їх багато, вони неймовірно розплодилися, їхня кількість продовжує зростати. Вони поділилися на дрібних і великих, розбивши країну на мисливські угіддя, місця полювання і годування.

На першому етапі морального зламу вони міркували так – ось лежить п'яний, у кишені гроші. Все одно хтось візьме. Раз так, то чому не я? І брав потихеньку. Потім (другий етап) брав у напівп'яного. Пояснення було інше: він все одно проп’є, а мені гроші потрібні на правильні справи. Згодом (третій етап) приходив до думки: раз грошей усім бракує, усі погано живуть, то нехай виживе найсильніший. Далі видивлявся жертву, бив по голові і грабував. За відсутності моральності проти такої логіки нічого заперечити.

У бізнесі логіка спочатку призводила до думки, що людину можна звільнити, викинути на вулицю. Хід думки зрозумілий. Перший етап: якщо не викину, розорюся – у результаті він все одно виявиться на вулиці. І я разом з ним. Раз він все одно там виявиться, нехай вже краще без мене – і звільняв.

Другий етап: нехай працює, але зарплату можна не платити. Інакше розорюся, і усі опиняться на вулиці. А так підприємство збережеться. Таким чином починалися свідомі затримки виплат.

 

 

Третій етап: наприклад, підприємець свідомо починав робити шкідливу для здоров'я продукцію. Якщо думатиму про долю незнайомих людей, розорюся. Нехай самі про себе думають. Для нього побратими були не більше, ніж тепле живе м'ясо, яке саме в рот повзе.

Перший злам, поїдання трупа – це обіцянка того, що свідомо виконати нереально. Логіка: якщо не обіцятимеш усім «манни небесної» – тебе не виберуть. Виберуть іншого – гіршого за тебе, який обіцяє, що рот вимовить. У будь-якому випадку суспільство буде обдурене, але в одному випадку – ти опинишся в числі дурнів, а в іншому – серед обраних. Тож, нехай буде другий варіант.

Аналог другого етапу зламу моральності – пожирання напівживого побратима – це торгівля місцями у своїй партії. Логіка теж зрозуміла: на вибори потрібні гроші. Якщо вдавати з себе «незайману», бабло загребуть конкуренти. У результаті гроші все одно хтось візьме, і у будь-якому випадку буде вибраний. Оскільки це неминуче, то нехай краще візьму я, аніж хтось.

Третій етап – пожирання живого і здорового побратима – лобіювання законів, що йдуть на шкоду суспільству. Логіка та ж сама. Якщо ти відмовишся брати участь в прямому грабіжництві суспільства, його пограбують інші. Людоїдський закон все одно приймуть, а раз так, то яка різниця, чиїми руками це буде зроблено?! Краще нехай моїми.

 

Сьогодні політичний публічний сектор є збіговиськом «щурів» останньої стадії. У них немає нічого святого, нічого особистого, тільки бізнес. І цей процес не може зупинитися. Він удосконалюватиметься, підкоряючись раціональній логіці.

Державним чиновникам теж за допомогою раціональної логіки поступово зламали моральність. Спочатку багато хто соромився, коли йому пропонували гроші. Ще працювали радянські установки, що це підло. Потім хабар назвали іншим словом, що зняло рефлекс на слово «хабар» – і процес пішов.

Хабарів тепер не брав ніхто. Натомість, робили «відкат», «заносили», «пиляли», «давали отмашку»... Це вже були не злодії, а шановані члени суспільства, що використовують «вікно можливостей». Сталося найстрашніше – за умовчанням і негласно в очах суспільства це було легалізовано. Людина могла торгувати своєю честю. Суспільство йому довірило загальну касу, а він за хабар роздавав її хижакам. Порядна жінка відкине пропозицію сексу за гроші. Чиновники споживацького суспільства, що торгують громадським благом, опустилися нижче жінки, яка торгує тілом. Та хоч своїм торгує, а ці чужим. У цілому це називалося «діловий підхід до життя».

На певному етапі дійшло до того, що пропонували офіційно визнати: мовляв, в адміністративному секторі склався ринок зі своїми правилами і розцінками. Раз так, чом би його не узаконити?! Простіше кажучи, надійшла пропозиція узаконити казнокрадство і корупцію, а заодне і проституцію. Мовляв, всі ж знають, що це є! На той момент легалізація усіх трьох вад була відкинута, але процес розкладання суспільства триває…

Практика свідчить: явище, яке має корені в суспільстві і йому ніщо не може протистояти – одного разу воно буде узаконене. У недалекій перспективі, якщо нічого не завадить нинішнім процесам, ми побачимо те, чого сьогодні й уявити не можемо. Усе продаватиметься і купуватиметься. Що не може продаватися, те зникне. Наприклад, совість, тому що вона у момент продажу випаровується.

Вони сприймають свій народ як поживу

Перший етап зламу моральності держслужбовців – пропонували хабара у вигляді вдячності за легальну, але, наприклад, прискорену роботу.

Потім, на другому етапі, пропонували «з'їсти напівживого». Це виражалося у виконанні двозначних замовлень. Наприклад, пробити через бюджет фінансування якоїсь школи, а з виділеної суми узяти відкат. Логіка та ж – відмовишся ти, погодиться інший. А тут і сам грошей заробиш, і дітям користь.

Третій етап – «поїдання живих і здорових». Під слушним приводом пропонується вкрасти, наприклад, гроші для хворих. Схема зовні, як правило, дуже благочестива, комар носа не підточить. Але обізнані люди, звісно, знають, що за цим приховується. Знову ж спрацьовує така логіка – не ти візьмеш, інший зметикує. Краще ти все одно нікому не зробиш, бюджет у будь-якому разі розкрадають, а ти залишишся в дурнях.

«Щурячих королів», пропустивши через усі кола логіки, випустили в суспільство. Вони сприймають свій народ як поживу. Така їжа їм сподобалася, і вони вже самі проявляють ініціативу. Апетити ростуть, техніка удосконалюється, «щури» збиваються в угрупування, між якими починається конкуренція.

Щоб було зрозуміло, члени цих угрупувань не вважають подільників за своїх. Своїх там в принципі не може бути. Це партнери, які допомагають одне одному пожирати побратимів. Як тільки партнер заслаб, його одразу ж пожирали колишні партнери. Та, навіть, не колишні. Пожирач та його жертва продовжували залишатися партнерами. Почала навіть культивуватися нова мораль типу – нема за що ображатися на мене, сам винен, що розслабився, я всього-на-всього цим скористався. Нічого особистого, просто бізнес!

 

Нові умови породжують нову логіку. Партнерство зводиться до пожирання слабкішого, ким би він був, хоч брат рідний. «Щури» залишалися довічними партнерами, до самої смерті. Якщо заслаблий, добряче покусаний партнер, яким вже зібралися поласувати побратими, встигав втекти – тоді він починав викривати «щурячих королів», виносячи «сміття з хати». У такий спосіб він сподівався відновитися на колишньому місці. Комусь це вдавалося, і його знову приймали «в обойму», немов нічого й не було. Ну, подумаєш, хотів зжерти мене, а я не дався. Тепер разом сидимо і думаємо, як кого зжерти – один за одним дивимося чи, бува, хтось не ослаб, чи не пора його з’їсти. Стримуючим чинником є сила партнера і його така ж готовність зжерти тебе.

Зображена картина – лише бліде відображення нинішніх устоїв. Поки люди приймають за чисту монету слова про свободу, щастя і рівність, поки «працюють» електоратом, ходять на вибори, або беруть участь в мітингах, вони, самі того не усвідомлюючи, створюють систему, що плодить «щурячих королів». Одні люди сьогодні пожирають інших. Напряму чи шляхом обману – технологія тут вторинна. Головне – це пряме людоїдство. 



Так, ті, хто вгорі, особисто не мажуться в крові. Це на нижньому рівні «щурів» йде пряме пограбування побратимів. На верхньому ж – відбувається хоч і опосередковане, але таке ж людоїдство. Причому, у таких масштабах, що низам і не снилося. Гроші, отримані вищеописаними способами – це не що інше, як чиєсь горе, страждання, смерть. Якщо «щури» бісяться з жиру, значить, хтось втратив здоров’я чи позбувся життя. Це тільки здається, що слабкі розлучалися лише з гаманцями. Ні, ці процеси призводять до фізичної смерті найбільш слабких членів суспільства. Переконатися у цьому неважко, проаналізувавши динаміку смерті й народжуваності. Вимирає Україна під владою «щурячих королів».

Не можна звинуватити людей в тому, що вони не здатні пов’язати корупцію, розбещення і безпринципність з особистим горем, особистими проблемами. Занадто довгий виходить причинно-наслідковий зв’язок. Інтуїтивно вони здогадуються, що їх дурять, але ось де і як... Для того й потрібна еліта, щоб сильні захищали слабких. 



Ситуацію треба терміново виправляти. Піти усім, за прикладом щурів, в інше місце, в іншу країну чи на іншу планету – неможливо. Залишається єдиний вихід – вигнати «щурячих королів». Усіх!

За матеріалами сайту uargument.com